Відпливають останні кораблики літа,
і хмаринки дощі повели в білий вальс.
Десь далеко у полі колоситься жито,
волошкові сопрано
заливаються з маком в дует.
Теплим золотом ніжиться радісне сонце,
ще усміхнене людям маленьке дитя.
Розпускають пташки у танку свої крильця -
вже не довго літати
рідним небом у рідних краях.
Тихим вечором вітер прошепче баладу,
світлом місяця вкриється спляче село.
Хтось заплаче за літом, що скоро позаду
нам залишить сонати
знов нездійснених мрій…
і любов.
