У Відні дівчат десятки,
плече, на якому смерть схлипує в складках,
і ліс, де розітнені білі голубки.
Уривки, фрагменти ранкового кубку
в музеї, де паморозь храму,
салон з підвіконь тисячами…
Танцюй же цей вальс з мовчазними очами!
О цей вальс, о цей вальс, о цей вальс,
Смерті вальс, коньяку і лілей,
Що в морі полоще свій шлейф.
Кохаю, кохаю, кохаю
У сповненім снів коридорі,
На горищі, де іриси говорять.
У кріслі з старими книжками у шафах
І в нашому ліжку під місячним сяйвом
І в танці, що кружить повільно…
Танцюй же цей вальс із поламаним тілом!
У Відні чотири свічада,
Де грають вуста твої з відгуком саду,
Де смерть є маленька для фортепіано,
Що хлопців фарбує блакитним туманом,
жебраки на дахах із диму
І свіжість від сліз та інтиму…
Танцюй же цей вальс, що вмирає в обіймах!
Бо кохаю, кохаю, відкрито!
На темнім горищі, де граються діти,
Що мріють про світлий Угорщини промінь
І вечора теплі відлуння у домі,
Що бачать овець та іриси під снігом
В обличчі із темної замші…
Танцюй же цей вальс «Я кохаю назавше!»
У Відні станцюю з тобою,
Вдягнувшись у маску ріки з головою.
Поглянь, береги у ріки з гіоцинтів!
Для вуст твої ноги хай будуть відкриті.
Душа моя буде в квітках і світлинах,
У хвилях зчорнілих твоїх швидкоплинних,
Кохання моє, я порву на шматки
І скрипку, й могилу, і вальсу стрічки.
