Так бажається в простір зі скелі. Так приваблюють заклики смерті.
Сповідаючи свій суїцид, перед богом минувши годиною.
І прострелене наскрізь життя. Дні не будуть еквівалентні
Розмолоченим крихтам з душі. Залишають дощі півлюдиною,
На півслові, з півсерцем, все пів – недопив, недожив ненародженим,
На граніті роздертий хреста чи у ямі братерській закопаний…
Бо не Авеля вбито було. То Адам заповів своє кожному –
Так приваблює істинна смерть, закликаючи в прірву синкопами!
Так бажається вільним померти і повільно згоріти на вогнищі.
Хай застигне в очах циферблат, до сьогодні і так все не зрушиться.
І застелені полем плачі в сірій фарбі старого полотнища…
Я себе не знаходжу ніде, і блукає душа, як заручниця.
12.о8.2оо9
