здохло літо в моєму серці
розкладається потихеньку
ти питань цих не став
не сердься
слухай ще одну побрехеньку
і повітря мов спіймана риба
у легені марно вбираю
я скажу напівправду вибач
бо всієї й сама не знаю
ти чекав його смерті гідно
ти щадив його слабосиле
я ще вчора була ним вагітна
до останку його носила
вдень боялась людей і вулиці
вечорами десь бігла з хати
прочуваючи що – конвульсії
що – воно не хоче здихати
виривається
скиглить
плаче
напівпташе
напівтваринне
виливається з надр неначе
сильний дощ зі старої ринви
я сьогодні його кремую
хай – немов картоплиння – з димом
розпадається і мутує
у рядки й осоружні рими
і не витравиш цю мелодію
не розпишеш на кілобіти
я вертаюся мій володарю
щоб з тобою разом жлобіти
на балкон учора упали
два листочки тверді і бурі
чорт зі мною
чорт з моїм жалем
літо здохло
усе в ажурі
