"Ти з тих, хто цілує спершу меча"
Оксана Пахльовська
Цілуєш стремено, сідло і коня,
і дивишся знизу отак - невагомо.
дорогою коні стікають до дня,
назустріч їм - вічність і спалене слово.
а ти у думки вростав, скільки міг,
тоді відвертався від крапельки болю,
а я вже обруси стелила з доріг,
аби тільки, любий, побути з тобою.
сточила іржа твій негострений меч,
скривила в мушкета натомлене дуло..
і день відгорів, мов скотився із плеч,
й дорога згорнулась, немовби не бу́ло...
7.08.09
Ніч розгорне сувій і розсипле намисто,
від некошених трав позлітають листки.
нині спокій прийде у занедбане місто,
відголосся птахів - у безодню ріки.
розчиняє туман срібноплинні узори,
мерехтить аромат від спокути і трав,
а у плесі уже умиваються гори..
Тут ніхто не бував. "тут ніхто не кохав"...
7.08.09
А ти повертаєшся, хлопчику-мачо.
Стікає пісок із тугого кашкета
І так ясно-ясно, аж синьо, неначе,
Твій погляд всотала щаслива Джульєта.
Вона не забула тугі терикони,
вона пам'ятає хлоп'ячі набіги
і спокій розлився, немовби з ікони -
спинились, нарешті, неписані ігри...
