| © Svitlana Mazurenko, 07-08-2009
|
Світлана Мазуренко
Сон лілеї
Віршоване оповідання
Заспів
Не стелися, зелений барвінку,
У садочку, де з милим стояла,
Бо любов захлинулася в трунку
І зозуля своє відкувала.
Не шукай між вишень, теплий легіт,
Ту лілею, що квітла для тебе.
Десь прощальний розсіявся шепіт,
Що пропало - шукати не треба.
Не стелися, зелений барвінку,
У саду, де пташки не співають.
Милий іншу узяв за жінку.
Де подіти себе-не знаю.
Цвіт лілеї додолу скапав,
У траві розбризкався білим.
Може милий його натрапив
і забрав собі спогадом щирим.
1.
Світило сонце соняхом гарячим,
Бокасті хмари де-не-де пливли.
Юнак на дівчину чекав терпляче.
Стрілки годинника ледь-ледь брели.
Духмяно пахли зрізані лілеї,
Стояв бундючний гордовитий джип,
О цій порі щодня чекав на неї,
Возить цю пару вже давно він звик.
І ось-нарешті, вся, як літній ранок
До нього лине усміхом в очах.
З обличчям гарним і звабливим станом,
таку побачиш лиш в казкових снах.
Мигтять будинки, люди поспішають:
Такі всі милі, наші земляки…
Про їх кохання рідні уже знають,
Сьогодні він проситиме руки.
Так прагнемо кохання, як повітря,
Його заграва часто сліпить нас.
То щастя, як душа у нім розквітла,
Так гірко, як полуду зітре час.
2.
Мати оглянула оком вчительським
Білий костюм дорогий:
- Батько ваш в бізнесі, ми ж на бюджеті,
То ж не надбали скарбів.
Може не варто спішити з весіллям -
Важко, коли не рівня…
Мабуть, не в захваті й ваша рідня.
Мама так різко і відверто…
У нього аж сльози в очах.
- Я доведу,- говорив він уперто,
Що тільки разом наш шлях.
Вашу дочку я кохаю душею,
Сам забезпечу її,
Я говорив із своєю ріднею -
Житимем в нашій сім’ї.
3.
Втішався липень вишнями і медом,
Сміх розбивав кришталь повітря,
І пара голубів злетіла в небо,
Як запорука щастя й довголіття.
Землі не чула під ногами,
Хилилася до нього, як стебельце.
Так ніжно обіймав руками,
так радісно співало серце.
4
-Ну що ж робить, заходь у дім.
Весілля було гарне.
Ми мали догодить усім -
Хтось у пригоді стане.
Андрійко так наполягав
Ти, часом, не вагітна?
На фірму я – там купа справ,
Лиш ти ще безробітна.
Роботу треба підшукать,
Ми всі копійку множим,
Учитись можна й зароблять,
Не знаю, що ти можеш.
------------------------------------
Який потужний світ наших чуттів!
І разом з тим такий тендітний…
Як парость, що зросте й між камінців
Та під байдужим чоботом поникне.
5.
Коханий мій, поспи ще трішки,
Годинник хай не цокотить,
Ще сутінки лежать, як кішки…
Як затишно у тебе на плечі,
В завої з нашої любові.
Тихенько, ранок, помовчи.
Не підганяй ти сонце до турбот,
Я ще хвилинку щастя поцілую,
Не зупиняй пастельний цей акорд.
Тихенько, ранок, не спіши,
Не розлучай мене із милим,
Блаженство це не розтопчи.
В коханні, як в надійнім сховку,
я щастя бережу підковку.
6.
-Ти сніданок зготувала?
- Зготувала, мамо.
- Чай без цукру, я ж казала…
І салату мало,
Відбивні ножем не втяти,
Яйця закруті.
До заміжжя треба знати
Речі ці прості.
Завтра підем до лікарні-
Чи буде дитя.
А яка із тебе мати
Покаже життя.
Ох, шкода, що не Маринка…
Хто б подумать міг…
Та була б Андрію жінка -
Чорний кіт пробіг …
Крижаною водою
обдала хижим словом:
- Доки син мій з тобою,
Знатись нам з твоїм родом.
7.
-Андрієчку, а хто така Марина? -
Від страху заходилось серце,
Але ж він мій, у нас буде дитина,
Свекруха вигадала все це.
-Так, ми раніше зустрічались,
Батьки дружили, будували плани,
Вона ж іще з одним злигалась
Дізнався я – і пустка поміж нами.
Так каялась, що навіть захворіла,
Розважитись хотіла – тільки й всього,
Та у мішку не затаїти шила –
Тепер у кожного своя дорога.
8.
-Андрійку, сину, треба на роботу,
Заводь машину, зараз я вже йду,
Я бачила Маринку у суботу,
Така красуня, все в ній до ладу.
З батьками їхали на дачу,
Навідатися треба на свою.
Через паркан Маринка бачила
Бомжа на нашому подвір’ю
- Поїдем, Оля ще не бачила.
- Вона хай дома, що їй там…
В господі мало чого навчена.
Краватку вранці в’яжеш сам.
- Мамусю, чи тобі є рівня?
Всьому потроху ти навчиш.
- Царевич ти, а це хіба царівна?
- Матусю, годі, ще зурочиш.
-Копійки в дім не принесла,
Краса злиняє швидко,
Студентка, без кола й двора.
Маринка…хтось позаздрив, видко.
Ну все, поїхали,
Маршруткою доїде до лікарні,
Мені вже ніколи.
Скажи, бо ще чогось у спальні.
9
Жорстоке, неправдиве слово
Шматує серденько ножем,
Вона ж, як пташка біля нього,
Й свекрусі годить день за днем.
А та, неначе ржа залізо,
Їхнє кохання роз’їда,
Усе розводить їх нарізно,
Усе не так, все їй біда.
------------------------------------------
Не просто захистить свою любов -
В коханні серце геть вразливе
Раз- і ударом розпоров
Зажерливий, байдужий, хтивий.
10
Ой, здрастуй, Костику!
Як ти змінився і змужнів.
-З магістерським дипломом!
Тепер - чого б не захотів:
Фінанси плюс освіта
є завжди еталоном.
Я чув, що Андрій одружився,
І зовсім не з Мариною,
Та гарна дівчина й розумна…
- І з бідною родиною.
Ти, Костик, хлопець показний,
І за кордоном вчився,
Я хочу знати, що Андрій
На шльондрі не женився.
Пограйся трохи, придурись,
Що закохався в неї,
Колись у гості напросись
І подаруй лілеї.
Ці квіти любить над усі,
Кіно й літературу.
Я хочу знать чи в цій красі
Не сховано потвору.
- Але ж Андрій мій справжній друг,
З шкільних років товариш,
Щоб не завдати йому мук,
Бо потім чим розрадиш.
Нічого, я допоможу,
Скажу- це наша змова.
Я сином дуже дорожу,
Тому на все готова.
Ось і невісточка моя,
Знайомся, Кость, це Ольга,
Як бач, поповнилась сім’я,
Не був ти вдома довго.
Ви поспілкуйтеся самі,
Я приготую чаю,
Зроблю канапочки такі
Як любиш ти-я ж знаю.
-Знайомі ми уже фактично.
Нарешті Вас побачив.
Андрій одружений – не звично,
Холостяка у собі стратив.
Заради дівчини такої
Може б і я ярмо натяг,
Зажив у щасті і спокої,
Найвищого щабля досяг.
-На слові дякую, сідайте.
Андрій про Вас розповідав.
-Вже сів. Тепер зізнайтесь,
Де скарб такий дружок придбав?
Усе було зарання знане,
Все обраховане в Екселі,
І Ви – створіння незрівнянне
У цій чужій для Вас оселі…
-Де чоловік - там жінці добре:
З коханим щастя й в курені,
Відчуженість, незвичка пройде,
Де мій Андрій – там добре і мені.
------------------------------------------
Блажен, хто вірує
І щирий думкою і почуттям,
Своєю мрією
Надасть чарівності буднім речам.
---------------------------------------------
- О, Кость, привіт, нарешті, друже,
Із Олею, я бачу, вже знайомі.
- Така дружина! Вражений я дуже,
Таких немає за кордоном.
- Не задивляйся на чужих дружин,
Ну зовсім не змінився!
Красу побачив, вражий син,
І зразу запалився.
11.
- Ось, Олечко, візьміть букет,
Чи любите лілеї?
Я птах стрімкий, що стишив лет
Красою вражений Психеї.
Богиня, янгол неземний,
В цім світі неповторна,
Забрала сон і спокій мій
Ти – чарівна мадонна.
Дозволь мені поцілувать
Хоч руку, може щічку?
Таку перлину обіймать
Я мрію кожну нічку.
- Який ти, Костику, чудний!
Не треба, не чіпай,
Бо як побачить це Андрій,
То дружбі вашій край.
- Олю, обід готовий?
Ти, цей букет і Кость?!
Що ж, це сюжет знайомий,
Був би не він, то хтось.
- Кость, поясни , прошу,
Я ж не давала приводу…
- Усе Андрієві скажу.
На чисту воду виведу.
----------------------------------
Там, де усе має ціну:
Щось долар, євро чи п’ятак,
Немає місця почуттю,
Бо де ж товарний знак?
Інстинкти, пристрасті, жага
Вирують, бо ж живе,
Та все не варте й шеляга -
Шумою сірою спливе.
-------------------------------------
12.
Дзвінок у двері –це він!
Майнула прудко відчинять:
- Привіт, коханий, дорогий,
Я вже втомилася чекать.
Іди, Андрійку, попоїж,
Я заварю ще кави,
Так хочеться сказать хутчіш
Щось радісне й цікаве…
- Ну то скажи усе спочатку,
А потім у їдальню.
- Лікар сказав – буде дівчатко
І з нею все нормально.
- Дівчатко… А я думав син…
Нічого не поробиш.
Керую зараз всім один.
З роками була б поміч.
- І в цьому незугарна.
Іди, синочку, попоїж,
Із нею усе марно.
Я домовилась з Поліною,
Це наш сімейний екстрасенс,
Вона розкаже, що з дитиною,
Чи взагалі є в цьому сенс.
Стосунки ваші щось не дуже,
То, може, Поля їх зміцнить,
Віщунка, лікарка – все може,
Завжди порадить як зробить.
Як літо- так збирає зілля:
Полин, любисток і петрів батіг,
Із чарів виведе, як із похмілля,
Для хати зробить оберіг.
Ступайте вдвох.
Лиш оком кине,
Побачить:
Чи вам разом вікувать,
А чи сім’я невдовзі згине.
13.
В кімнаті сутінки, папуга-буркотун,
Біля ікони - свічечка в лампадці,
Чебрець десь пахне – наганяє сум,
В квартирі все, як у казковій хатці.
- Сідай, Андрію і твоя супутниця.
Ви тільки стали на поріг –
Я знала – це пуста обітниця,
Ти говорив та усвідомити не міг.
Чиєсь було це чаклування,
Ця жіночка не винна,
Злих духів чула я зізнання,
В усьому їх провина.
Я твою ауру почищу,
Ось тільки свічку запалю,
Злих духів до одного знищу.
Щасливу матимеш сім’ю.
І жінка буде зовсім інша,
І син зростатиме у вас,
Пробачте, любко, вам невтішно
Так духи кажуть в даний час.
Дванадцять кіл пройшла навколо,
Бач, яка кіптява знялась,
Свіча спалила хиже коло,
Недолі вже до тебе – зась.
А Вам, любенька, дам чар-зілля
Душевний біль затамувать,
Колись буде нове весілля,
Не варто слізоньки втирать.
-------------------------------------------
Кохання – мрія, чар і сон,
Солодкий біль, болюча втіха,
Його ділити тільки двом
І берегти від лиха.
---------------------------------------------
- Андрію, це ж усе неправда!
Не знаю, вірити чи ні…
Завжди Полінині поради
Допомагали мамі і мені.
- Чого ж з Мариною так вийшло?
-Мабуть, чогось не доглядів,
Якось здавалось все по-іншому,
А тут якраз тебе зустрів.
Що має бути – не минеш,
Так значить було треба,
Минулого не здоженеш,
Не знімеш зірку з неба.
Можливо, згарячу усе,
Та що тепер поробиш,
Не плач, дитя в собі несеш,
Гляди, бо ще зашкодиш.
14.
З тобою, сину, поговорити хочу,
Хоч знаю, що болітиме.
Фантазію твою розтопчу.
Переболить і ще радітимеш.
Ну, так, Маринка вкоїла дурницю,
Але ж покаялась і нам рівня.
Ти ж в дім привів оцю дівицю,
На перший погляд – лагідне ягня.
Тобі здається, що кохає вірно,
Ти в ній упевнений стовідсотково,
Якось із Костем ця твоя царівна
Так загравала. Я чула випадково.
Ми цілий день з тобою на роботі.
Їй же достаток просто з неба впав.
- Щоб Кость і Оля?! – ні не може бути.
- Гляди, щоб ще чуже дитя не годував.
Ти не забув про день народження Марини?
Батько її – наш компаньйон.
В питаннях справи маєм буть єдині.
Ось подаруєш медальйон.
Після вечірки прийдем несподівано -
Щось сумніви мене гризуть,
А серце матері чутливе – перевірено,
Чи не застанеш блуду тут.
15.
- В суботу нас не буде вдома,
Тож, Костю, не дрімай,
Бо ж істина усім відома:
Як з дому кіт, то мишам рай.
Пусти у хід свою всю зброю,
Побачимо, чи встоїть.
Я розрахуюся з тобою:
Твій місячний дохід Андрій подвоїть.
16.
-Добрий вечір, Олю. Ти сама?
А де ж усі? А, у Марини.
Сумуєш, може? Це дарма,
Такі закони цеї родини.
Підведи на мене свої оченята,
Нехай сум відлетить у вікно,
Твої ручки, немов лебедята,
Знаю, линуть до мене давно.
- Кость, відійди, не зачіпай,
На серці чорна туча.
-Я це пасмо приберу із личка:
Ніжна і біленька, як лілея,
Нас сховала нині темна нічка,
Німфа чарівна, казкова фея.
- Кость, відійди, вгамуйся,
Так тоскно на душі.
-Ти створена для пестощів, кохання,
Твій аромат, як збудливе питво,
Вони не прийдуть до самого рання,
Іди до мене, ми ж лише удвох.
- Кость, руки забери, не зачіпай.
Чи зовсім розум втратив?
Іди додому. Досить. Край.
Як той ведмідь, розрадив.
-Я поцілую хоч би раз
западинку між персів,
Цей вечір створений для нас,
Хай серце стукає у серце.
- Пусти!
- Ні- ні, ось на диван-
Не можу більше встоять,
Ніхто тут не завадить нам,
Навколо ніч і нас тут двоє…
- Дивись, як тут тебе чекають!
А я казала і не раз:
Стосунки між собою мають-
Кость всім відомий ловелас.
Цій не багато було треба,
Обвела вколо пальця нас
Нікчема непотребна.
Маринкою весь вечір милувалась,
Ви з нею пара, хоч куди.
Ти бач, як ця розперезалась!
Коханців водить нам сюди!
- Андрію, він чіплявся сам,
Між нас нема нічого…
- Не вір облудливим словам,
Жени їх до порога!
- Андрію!
- Що тут скажеш…
Все обміркуєм завтра.
Візьмеш усе, що забажаєш,
Я поспішив- мені відплата.
-------------------------------------
Не треба мурів лобом пробивати,
Мудрець, говорять, гору обійде,
Та виважених рішень не шукайте
Там, де вино іскриться молоде.
-----------------------------------------
17.
Сльота. Пригаслий погляд ліхтарів,
Зрідка проходять парасольки,
Парк листям де-не-де рудів,
Біля кафе забутий столик…
Навколо пустка й пустка у душі,
Вже відболіло все і спопеліло.
Недавно ще, як квітка у росі,
Сьогодні зблякла і змарніла.
Як жити далі? І чи варто жить?
Так допікає саван самоти…
Життя як бігло, так собі й біжить,
Та на узбіччі опинилась ти.
Вечір тихенько переходить в ніч,
Повільні кроки в нікуди,
Зів’яли крила, їм вже не летіть,
І вітер шепче голосом біди.
Берег тротуару…
Ніч розсікає авто-
Луна від удару…
Розкинулись поли пальто…
18.
-Лікарю, житиме? Дівчина житиме?
Вона сама…слизький асфальт.
Щоб так життям не дорожити…
У неї сталось щось. Це факт.
Нема її. Є тільки згусток болю:
Не вибрала ще міру всіх страждань…
І спогади, як пістолет у скроню,
І голос цей із каяття й терзань.
- Жива. Ну слава Богу,
Міліції хоч скаже, що не я.-
Полегшення поглинуло тривогу,
Бо доля ближче кожному своя.
Ще не знайшлося місця між зірками…
Куди ж тепер сховатися? Куди?
Не чути щоб, не говорить з батьками,
Від спогадів де схованку знайти?
Затерпло щось всередині назавше,
Так, ніби льодом узялось,
Щемить серденько зранене, пропаще,
У ньому відчай хрипне встоголос.
19.
-Добридень, дівчино, болить?
Я тут, в сусідній палаті.
Нічого, час і молодість загоїть,
Лиш треба цього забажати.
Скільки в цім голосі ласки й добра,
Так обнадійливо, із співчуттям…
Криком кричала б аби могла
Віддати відчай гірким сльозам.
- Життя, як метелик на долоні Всесвіту,
Не треба крильця йому палить,
Хвиля за хвилею скапує в Лету
І наступає незвідана мить.
Ти відпусти свого птаха печалі,
Він вже з тобою відбув,
Мусиш життям просуватися далі-
Свічку твою ще Господь не задув.
20.
Перші сніжинки, похрумкує лід,
Свіже повітря забило подих,
Грудень карбує до сліду слід,
Осінь минула. Стерлась на порох.
Причепурився інеєм парк,
Під дахом бурульки- зимові морквини,
Ішла повільно, снігові в такт,
Щоб не зашкодить в собі дитині.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
