Пробач, я на колінах стою
І порятунку ще для себе молю,
Я винна, я мовчала без зізнання
Та хіба висмикнеш чи виріжеш кохання.
Я не казала, коли мусила сказати
Тебе й себе з біди урятувати
Про сенс життя земного нагадати
Й схвильованість тобою передати.
Я змовчала, я душу обірвала
Тоненьку ниточку до тебе розірвала
Як пожалкую й убиватимусь не знала
Я і не думала, я просто не казала.
Не привітала, приводу шукала
Про серце любляче, закохане не дбала
Усе знівечила, порвала, розірвала
І відчувати твоє горе перестала.
А ти чекав, ти знав і сподівався
Ти говорив і слова не боявся
Ти б через гори до мене добрався
Ти все робив, ти вистояв, старався.
Ти не мовчав, ти все казав до букви
І якщо ми на сцені тільки кукли,
Ти обірвав ланцюг, що їм зв’язали,
І яким горла до болю стискали.
А я на дроті все танцюю аж до ночі
Я світ побачу через твої ясні очі
Я їх не втрачу, я не хочу їх втрачати
І твого погляду важкого забувати.
Ти дуже сильний, твоя слабкість ледь помітна
Вона тоненька, навіть зблизька не замітна
Я мовчки йшла повз тебе кожен ранок
І це єдиний справжній твій сніданок.
Тебе образила, мовчання, наче лезо
Слабохарактерне, бездушне кредо.
Пробач, як зможеш і повстань з руїн
Мені потрібен тільки ти один.
