Розлучалися так, наче мали зустрітись завтра.
Дивувалися, їли калину, ридма ридали.
Розстріляй мене поглядом. Бачиш небесні карти?
Це ж бо ними ангелики грають на наші душі.
І скидають додолу їх, наче червиві груші.
І вони розбиваючись соком стікають. Мало.
Мені слів твоїх, зим твоїх. Спека така нестерпна.
Ти торкаєшся шкіри, неначе сталевим лезом.
Це така обережна байдужість. Свідомість терпне
Від вина і зізнань. Я благаю – живи і слідуй.
Або просто живи. І у серці плекай Феміду.
Я ж пробачу усе! Але інші іще тверезі.
І тому не пробачать. Окей. Забуваю: хто ти.
І ця радість справдешня, мов мед у духмяних сотах.
І цей смуток справдешній. Скривився кривавим ротом.
Нам недовго лишилось. Хвилина. Померти всоте.
