Ой не вбивайте, люди, дитячий сміх веселий,
Що лине в сині далі, а не в безкрає небо
Не допустіть, щоб мати вела синів не в свято,
А у безмежну тишу: могильну, темну, страшну.
Не смійте вирізати малі хлопчачі нирки
Й кидати під парканом тіла – криваві зірки,
Бо жоден з вас, дорослих, на всьому цьому світі
Не вартий і сльозинки очей дитячих світлих.
Ой не глуміться кати із честі тих дівчаток,
Що зараз ще щасливі і світяться, й не гаснуть
Бо ваше зґвалтування вже знівечить святиню,
Дитина враз замовкнить, щоб прожить лиш годину.
Не піднімайте руки на власних доньку й сина
Це їх лиш труїть й губить, як крапля ціаніду
Навчиться поважати дитячий світ і погляд
Бо як дитя серйозне весь час, то це говорить.
Воно говорить чітко:”я досить натерпівся
Образи повнять душу, вночі я плакать мушу
Вже й не згадаю зовсім коли літав на крилах,
Коли сміявся з вітром і помічав всі дива.”
Дитинство хрест поставить і піде світ за очі
А у маленькім тілі росте людина ночі
У погляді – безвихідь, велика і тривожна
Іще одна дитина не помічає сонця.
Усе прекрасне в світі слабке і беззахисне
Найбільш слаба – дитина у світі із насильства,
Захистимо ж маленьких всіх носіїв дитинства
Щоб не була в очах їх дорослість ненавмисна.
