Живу в гуртожитку з дубоголовою сусідкою.
Вона нахабна й метикує швидко:
Там де позичити ,а там де і забрати.
Якщо їй вказуєш на це, то чуєш мати.
Вона хропить ночами. Вдень немов шуліка.
В гонитві за карьерою зІб'є вже мабуть і каліку.
Підлизує багатим а звичайних топить.
І любить від упертості і люті ледь не лопать.
Вона лежить он там....
Як шмат гімна. Калачик.
Не дає спать ночами
Скаженна вона наче.
І ця людна каже про французів.
Французьке вона любить від мови до рейтузів.
Аби тільки французьке. Все вона віддасть.
Це її мрія і її.... як - страсть.
Манери, їжа, чоловік -француз.
Не тішить цю козачку чорногуз.
не гріє український гай і біла хата.
А де ж її коріння? її батько й мати?
- На славних землях козаків.
В самісінькому серці!
Там де гуляв свобідний дух степів.
Й давали діди перцю
В бою.
Та кидали життя
своє під хижу зброю.
Я рану не загою:
Гімно... Штамочок гною.
Лежить на ліжку там.
А де наше майбутнє?
Невже оце нащадки тих свобідних козаків?!
Чи то народ наш згнив?
Чи хто нас підмінив?
Скажіть мені, панове,
Дубоговолі люди.
Вони живуть усіюди.
Їх більшає між нас.
Мабуть вогонь погас;
Не України час....
І хвилювання справжні:
Чи відійшов аже він назавжди..?
