Не відчуваю тверді під ногами,
Одне за одним лопаються пута,
В потоці вітру поміж ліхтарями
Лечу свобідна, горда і розкута.
Чоло цілує прохолода ночі,
Гіпнотизує сяйво від зірок,
Сузір’їв сплетення пророчі
Дорогу вказують між помилок.
Десь там, внизу, біля осики
Безсило клацнула щелепами мара –
Як не старалась, не могла вхопити
Мене за серце – я втекла.
І ось свобідна, горда і розкута
Лечу, минаючи будинки і шпилі.
Розбився келих – вилилась отрута,
Зморщились біди – стали всі малі.
У хвилі часу рибкою пірнаю,
Збираю мушлі спогадів на дні,
І знову вгору стрімко підлітаю
Туди, де гаснуть і спалахують вогні.
