У тім раю, у тім краю,
де ароматом вишні
повітря дихає, живу.
То є прийдешнє та колишнє.
У золотавих тих степах
У запашних стодолах,
У, луках, ріках,хмарах, долах.
Отам завжди живу одвіку.
У вересневім падолисті,
де роси чисті променисті
у зимнім білім полотнищі
Жию я тихо й так .... .
Журюсь коли зима глибока,
Мереживам радію квітів,
І мрію у спекотнім літі.
А восени в туманах ранніх
беру натхення із останніх
І виливаю у думки.
Отут летять мої роки.
Отут живу я повсякденно.
Незнаю де я достененно
живу,
Але це не хатина,
Ні, це не вулиця, стежина.
Суцвіття це із вічних лук,
Раї, річки, мали струмочки,
Це квіти рясні, це гайочки.
Це степ, це море, це ліси.
Живу я у безмежжі рідної краси.
Бо з неї була врождена на світ.
Бо в цій красі плекався мій ввесь рід.
Бо там де сили я черпаю
Мої діди боролися до краю
І залишали свою мужність у землі.
І тут бували битви великі і малі.
І тут боролась правда і тут бувала вдача.
Я відчуваю це, отже живу я значить.
