Місяць на дворі
сяє.
Проміння тендітне верба
гойдає.
в воді купає.
пісню співає.
Проміння струна тихая
нитка життя заколисана
у вічність вписана.
Подує вітер і мавки вийдуть гуляти.
Полем,морем,водою
змочать ніжки босі
у росі, у травах
і в камінні сховаються.
заснуть.
на ніч й до рання просинаються.
в хороводи гуляються.
сміються
на гілках верби-сестрички гойтаються
Росою вмиваються.
А прийде зоря ранняя.
Зколихне трави від мороку ночі.
Від сну глибокого.
А промінь місячний не порветься.
У повітрі розтане.
А ні, ба, - зовсім прозорим стане.
невидимим
незримим.
Та тягнуметься у вічність ниткою,
співом верби-сестрики сповитою,
подихом води ніжним обмитою
піснею дівчат випалекаюною,
зігрітою.
Підуть дівчата із села сусіднднього щовечір на досвітки.
Співають.
У руни-місяця про щастя-долю питають.
Кожна за нитку смикає.
А місяць з гори сміється.
Та тішиться їхнім співом.
та аж проміння дужче виблискує.
та водою дужче промінь плескає.
Тихо....тихо
Безмолвно.
Щоб дівчата не почули.
так дмухне вітер.
ще і ще.
Так і доля перед веселими відкриється.
А мавки лісовії, степовії, воднії те слухають.
І плачують.
І собі долю людську - щастя хочуть.
та не мають.
Мають ходити ночами і вмивати трави перлами-сльозами.
І говорити із вербою
І із тополею.
Отакою долею...
Ніч їх крилом вкриває.
Місяць промінь на землю пускає.
Блищить. Грає.
Ніколи той промінь не порветься
Вічно гратиме.
Землю і небо злучатиме.
Та ми вже цього не чуємо.
за ним не сумуємо.
Долі не питаємо.
Забули.
А як хто мо' й піде на річку поночі.
Згадає яку пісню давнюю.
А тоді прислухається, а її і верба підхоплює.
І місяць дужче виблискує.
І долю він тоді може свою почути,
Осяяний.
