Люблю я тебе мій котику.
Серце моє розривається.
То порву я за тебе кожного,
Хто пристане де й приклепається.
Дурні люди всі. Нерозуміють що таке кохання.
Та й нетреба.
Бо мій муркотику, ти дорожче мені за небо.
А давай зберемо усі манатки й полетемо за небокрай?
Отуди, де небо синє....сиве...
Сідай мені на спину хутко!
Я пройшла ж курси льотчика.
Й перший розряд маю, голубе.
Ой, що ж мені з тобою робити?
І як кохати тебе, любчику?
Ти такий гарний, що мене аж сіпає...
Ні, недивитимуся на тебе прямо я із роплющеними очима.
Бо невитримує моя душа того...
От тільки віялом коханий, тебе у спеку обмахуватиму.
І мух навколо тебе вбиватиму.
У радіусі 5-ох метрів приблизно.
І пиявок, які повилазять з ставка до тебе, з намірами не добрими...
І комарині жала та укуси на себе все прийматиму.
Хай вони мене жалять! А твоє ніжне тіло не трогають...
Бо не для того воно створене.
Заспіваю тобі пісню про все що я відчуваю.
Про ту глибину неземну та страшну.
Про оте кохання, що сильніше за все на світі.
