Не знаю, мріється чи сниться:
Ніч, двоє складених долонь –
Біля вогню струнка черниця,
У неї погляд – як полон.
Верба гнучка у чорноризі,
Бліде русалчине лице,
А очі – голуб’ята сизі,
А губи пружні, мов сильце.
Одежу враз єдиним рухом
Вона у вогнище скида,
І овіва свавільним духом,
Незаймана і молода.
Вогонь виблискує шалено,
У серці тисяча багать –
Вона стоїть за крок від мене,
Така дитинна і нага...
Яріло зоревійно небо,
Ламалися смички вітрів!
А я стягнув сорочку з себе
І наготу її прикрив.
ІІ
Русальне
В Дніпрі купається Купава.
Ліна Костенко
Купава без купальника купалась
В Купальську ніч під зорами зірок.
І місячними променями очі
Дерева зав’язали від цноти.
Ледь чутний сміх – який сліпучий спалах!
Кров біля скронь застигла, мов курок.
А легінь Місяць поглядав урочо,
Бо не вважав нагу красу за стид.
Спалив я ниці помисли у ватрі –
Яко поганин, причастивсь огнем.
Я не рядивсь у фарисейські ризи,
Бо єсьм людина, чула й молода.
Я вічний страж у етики на варті.
Як вовка, хіть лякається мене.
Але скорила в ореолі бризок
Священна і цнотлива нагота.
III
Сонячне
Ти прийшла опівночі на луку,
Зодягнена в сірий холодний туман.
Я роздягнув тебе лагідно,
Аби тобі стало тепліше,
І обійняв тебе палко,
Аби ти зігрілась.
Місяць хотів цілувати тебе –
Я дозволив, бо Місяць був нашим другом.
Місяць не хтивий, він ніжний безмежно,
Як я.
Від місячних поцілунків твоя нагота –
Золота.
Я тебе цілуватиму сонячно,
І сам засвічуся Сонцем.
Здивовано люди прокинуться –
Сонце посеред ночі!
Ти станеш вогнем веселим,
Ми зіллємось і піднімемось в небо,
Щоб людям світити
У вічнім єднанні –
Сонце й вогонь.
IV
Карпатське
За горами
Загоряє
Горянка.
А мені
Від тої смаги п’янко.
В серці палахтить зоря.
Скинь купальника, горянко,
Най же груди загорять!
Хоч між нами гори, ріки,
Відстань превелика –
Серце мов зоря.
Бо не затулить гірськими зливами
Голості смаглявої цнотливої.
Стік давно із пальців хтивий бруд.
Мріє ти моя, не перебудь!
На коліна, з барткою у ватру –
Що яріла ти сьогодні, завтра!
Прагне серце битись поза рамками.
Ой горянко, ой смаглява, мов кераміка.
(Дримби вітру, буйний танець плови)
Ой горянко, ой вогнистоброва!
(Блискавок сліпучі вихиляси)
Ой горянко, ой не затуляйся!
V
Потаємне
Ти прости і не сердься, що тебе я так палко
цілую в думках.
Вітезслав Незвал
Ти мені пробач і не сердься,
Що малюю тебе оголену.
Просто вирвав зі свого серця
Пуританство залізною голкою.
Ані хтивості, ні брудноти
У юнацьких мріях патлатих.
Просто хочу тебе роздягти
І оголену цілувати.
