За філіжанкою чаю з корицею
І гірко-пахучими спеціями,
Буде сьогодні кохання в столиці? –
Я запитала у серця.
Серце забилось частіше-частіше
І я зрозуміла: буде.
Посиділа трохи у плюшевій тиші
Та й вибігла в люди.
Гуляла бульварами, дощик оплакував
Мокру й затерту бруківку…
Купила прикрасу і булочку макову,
Й (для чого?) ще й фотоплівку…
Заходила в затишні тихі кав’ярні,
Брала солодкі тістечка…
Побачила персики м’яко-рум’яні –
Купила та й з’їла до кісточки.
Вже вечір розкинув бузкову мантію
Над містом солодкої масті.
Ходила, допоки не впала в апатію,
Замерзли зап’ястя.
То серденько, що, ти брехало, може? –
Не стрималась я від образи…
Кохання у місті немає, Боже!
І серце спинилось одразу.
Під місячним медом ледь-чорного парку
Блищали закохані очі.
Це ти? А під Львівською брамою-аркою
Розносились дзвони ночі.
За філіжанкою чаю з корицею
Ми просто любили. Порціями.
А над нічною кохання-столицею
Змінювались пропорції.
