Хоча він не був січовим стрільцем,
але мав ясні очі та пришерхлі долоні.
Він торкався дерев помертвілим лицем
і метеликів синіх тримав у полоні.
Я сміялась йому. Обіймала за плечі.
І впівоберта чула шелест розмов.
Я його не кохала, і він – це до речі -
зовсім іншій казав про єдину любов.
І якщо пригадати, між нами – нічого.
Він не був абсолютом. Я теж не була.
Алкогольні побачення біля дороги.
Чи у кращому випадку – біля стола.
Проминулось. Лишився довічний слід.
Слід пекучий, терпкий, як нестиглий глід.
Забувається постать. Стирається щем.
Так шкода: він не був січовим стрільцем.
