Винниченко – наш письменник,
Патріот країни він.
І двадцятий вік-буремник
Не зламав його зовсім.
Народивсь в Кіровограді,
Закінчив тут школу він.
Ще навчався в Київ-граді.
Військо стало на заваді, -
Мусів за кордон тікать.
Царю треба було б знать,
Що повернеться він знову
Й Україну нашу нову
Буде чесно будувать.
Не змогли побудувати –
Довелося знов тікати.
Україну захопила
Більшовицька страшна сила.
Він любив її до сліз, ї
Але жити в ній не зміг –
В більшовицькій Україні,
В цій знедоленій країні.
За кордоном він блукав,
Все пристанища шукав.
І у Франції знайшов,
Й звідти глас його пішов
До вкраїни, свої неньки,
Що жила тут помаленьку,
Несучи тягар важкий.
Що на стан її тонкий,
Поклала радянська влада.
А вона несе, не пада.
Вірить в себе й майбуття,
Як маленькеє дитя.
Він писав про українців,
Про їх долі та про болі.
Він писав про паство люте,
Що в кайдани всіх закути
Прагнуло завжди і всюди,
Та ніяк цього не буде.
Не любив більшовиків,
І боровся як умів.
