Відходять
непоспішливо
жінки,
Котрі віночком викладали коси,
Хліб запахущий у печі пекли,
Схід сонця зустрічали на покосах,
Будили з летаргії цілину -
Співанками, що чули від бабусі.
Я знала з їх плеяди не одну.
Як жити будемо без них – боюся.
Хто з мудрощами жбан простягне юні?
Житечну спрагу їй гамує „Спрайт”.
Над полем легендарної Марусі
Розправив крила Розрух-Декаданс…
2
Пістрявіє волосся, як в зозульок.
Оздоби в пупі,
ніздрях,
татуаж...
Полтавоньки Наталі, Катрі, Люсі!
Ви - щойно із Гвінеї-Папуа?
Алеєю прямуєте з апломбом.
За рідну мову вам слугує сленг.
Хоч прямо напиши, хоч - з еківоком,
Те все для вас, зозулечок, пусте…
Мовчу.
Не озираюся.
Йду мимо.
Чужинка – серед птахів і лисиць…
Наївній, у запасці Катерині,
Чи маривсь розріз сукні до... сідниць?
Спокуса з вас тече,
мов сік по пальцях,
Коли стискаєш персик у руці.
Заіграшки таку зозульку звабить!
Даруйте мій „старечий” остракізм.
Дивитимусь з верхів’я тополини:
Боривітер злетіти спонукав.
Читав мені і „Тризну” й „Катерину”.
Котрійсь із вас любаско їх читав?
Страхав Шевченко юнок москалями.
Якби воскрес - то зопалу б помер:
За пасій в юнок - негри і араби.
З них неабиякий „стрижуть” хосен.
…Відходять незрадливі ті жінки,
Котрі плекали до заміжжя цноту.
Одну із них я бачу з висоти:
Навколішки стоїть -
простибі просить…
