Сільська поетеса , чорнявка Марина,
Творити нетлінне бажала до згину.
„Не пишеш пісень – значить хисту катма!”–
Сказав голосистий безвусий вівчар.
Сестра позіхала й просила:”Вгамуйся,
Бо я від поезій - таких - утоплюся!”
Сусідка ховала насмішку в хустинку:
„Зурочив хтось бідну школярку Маринку!..”
Щипали завиди,
зміїлись дороги...
Вінки виплітались з ромашок і кропу...
2
Розквіт орхідеєю синьою хист.
Марину із клубу провів гармоніст.
П’янкі твої губи! – Левко прошептав,–
Та вірші від мене - на відстані ...мавп:
Між мною і ними – міцні жовті ґрати!
Колись в зоопарку згубив мене тато -
І я день блукав... І заснув під вольєром...
І я ж римував, коли був …піонером!
3
Я стріла Марину в осінньому місті:
- Це – день розлучання.
Поплив гармоністик...
Пишу я щоночі дивочні поеми
Про гейзери,
гори,
пустелі,
химери...
- Я теж мандрувала. Жила під Ай-Петрі,–
Шепнула я жінці, вдягаючи светра.–
Зіржавіють ґрати !
Ще будуть - по зливах -
Пахкі абрикоси, індигові сливи.
Збирали Ви бісер,
корали,
лелітки...
Лиш свиням, Маринко, ту розкіш не сійте!
