Я так стомився, моя маленька Вічність.
Я дуже довго все ж шукаю той кінець,
Який ти відкривала в собі, грішній,
Коли вмирала в соте, як борець,
І знов вставала, обнімаючи так міцно
мене у болях. Мила моя. Вічно.
Я надто злий, моя маленька Вічність,
Щоб бачити у снах лише тебе.
І чути грім лише твоєї пісні.
Вона, лиха, до мене все ж не йде.
Нехай так буде. Я ще дам їм відсіч.
Молись за мене. Люба моя. Вічно.
Мені так важко, Вічність, та я йду.
Мені так боляче і біль не завмирає.
Вони чужі і я чужий в раю.
І тільки ти своя тут, Вічносте,- я знаю.
Проб"ю чоло, поріжу руки у бою,
Але з тобою, люба не програю.
І просто так без тебе я живу...
З тобою ж я живу і відчуваю
Біль, радість, смуток, спеку і жару.
