Обійми... Поцілунки-роси...
О,Ранок!– М’ята шерехтіла. –
Твоєю буду...до морозів...
Якби не корінь – я б злетіла!
А крас шептав: ”Чому ж ти – М’ята?
Немов струна – стебельце–тіло...
За гаєм є у мене хата...”
Холодна М’ята паленіла...
2
Відмовили півсонні павуки,
До шовкопрядів М’ята ніч хилилась...
Зелений флер у спраглу пору жнив
Плела невіста вправна дві седмиці.
– Плетеш вельон найтонший. Крізь завісу
Тебе із Ранком видно... Легковірна!
Плети-плети...– хитались віти й квіти.–
Твій Ранок знову звабив… зірку…
3
Наснилось М’яті (місяць був вповні):
Пливуть вони
із Ранком
у човні
Прямісінько в обійми Прохолоди.
Летіли журавлі
і лист верби
у воду...
За журавлями вслід – їх почуття.
Курли... Куди? – несла луна з–за лісу.
Лили дощі...
А сльози каяття
Леліли люрексом в смарагдовій завісі...
У присмерк Сіверко зірвав фату.
Ніч зачудовано дививсь на гожу М’яту.
З-за лісу Ранок
у село
вернувсь.
Березі плів казки про білу хату...
