* * *
Знаєш, друже, існує хвороба – любов.
Я колись занедужав, шукаючи ліки
Стоптав ущент черевики,
А дістав лише томик Лі Бо.
Знаєш, мудрість – вона часто зла,
А нерідко кошлата і вузлувата.
Продай брата, аби відкупити Сократа.
Не обрящеш тепла, коли радість – зола.
Ветхі мудрощі – зморшки сухого чола –
Зчорнобілюють душу строкату.
А танський поет у компанії Місяця й тіні
Вино смакував і себе мудрецем не вважав.
Хоч над ним нависала епоха із тисяччю жал –
Та він у щасливім сп’янінні
Віддавався хворобі любові,
Бо ж був не мудрець, а Лі Бо він!
І що йому з того, що пляшка порожня,
Що на плечах не шовк, а лахи?
Кольорується мудрість його непреложна,
У віках не засипана прахом.
Так, мій друже, від щастя й сльози
Не варто шукати ліків.
Треба просто піти в магазин
І купити нові черевики.
