Злетіла – з рук коханого. Та в мить,
Коли вогненна брама прочинилась,
Забаглося
шугнути
із хмарин
На колючки несхитного терниння.
Шугнути,
щоб вколошкати єство,
Щоб загасити болем вогневицю.
Розпавшись
на мільярди
дум-осколків,
Я упокоююсь до ранку.
Я – жар-птиця.
2
Осінній ранок. Кліть. Жовтаве пір’я
Струмує
на підлогу
з-поміж ґрат…
Розкрити очі – щоб патьоки сірості
Заповнили порожняву єства?
Сповзти з постелі,
імітуючи незрячу?
У рухах й мові птах – автоматизм.
О Вседержителе, Небесний Царе!
Навіщо птахою мене створив?
3
Влітаю – у відкриті дверці клітки.
Поверненя у неї – мій талан.
На пір’ї вимоклім примерхло сто леліток –
І засвітилось нових міліард.
Їх сяйво сліпить очі, фарбить думи,
В застиглі статуї влива жагучу крів…
Стуляю ран краї –
літала в бурю.
Навлежачки не створиш красний вірш…
