Тепло розлилось по кімнаті,
твої очі пестять мої.
Твої руки, любов’ю багаті,
виливають дари всі свої.
Твій подих з моїм в танці лине
до стелі і там розтає.
Твоє серце тріпоче невпинно,
а поряд вже мліє моє.
Я знаю тебе сотні років;
ти красива була від віків.
Здається, що ще кілька кроків –
і вже розпочнеться твій спів.
Ще мить; а шовкове волосся
мов хвиля, торкає мене;
І щось шепче тихо у мозку:
нехай ця мить не мине!
Ти близько, і більше між нами
не можна провести кордон.
Ще ближче. Ні, не перестану
здаватись в солодкий полон .
Ти щиро мене так впускаєш
до себе у твій теплий світ.
І довго мене в нім тримаєш;
так добре збирати твій квіт.
У вирі весняного танцю
несемось повз простір і час.
І, наче роса на світанках,
усмішки лягають на нас.
Я ніжно тебе відчуваю
в пізнання таємного мить;
Ти всього мене враз вбираєш
у себе; мій простір кипить.
Несу тебе високо в небо,
де нам вже готують салют.
Обом більш нічого не треба,
нам солодко зараз і тут.
Де двоє в одне поєднались,
казковий горить феєрверк.
У хвилях кохання скупались,
а світ на хвилину померк.
Спускаючись тихо додолу,
ми сиплем навколо любов.
Два серця, відкриті і голі,
сховались під тиші покров.
І, начебто світ не змінився;
зрослися ще більше вони.
“Приходь ще і цвіту напийся!”
“Прийду ще у твій сад весни!”
