На останньому поверсі на пательні жалощів
бліднуть і тануть птахи порцелянові.
Німо біліє знадвору завішане чимось вікно.
Втілюючись в орнаменти, що лиш уві сні ввижаються,
тріпають звірі голодні крилами райських птиць.
Тріпає вітер холодний мокрими простирадлами.
Знову, як і щоп’ятниці, німба комусь не стало.
Нині уже не синьо, а майже фіолетово
звірі тріпочуть крилами до злету.
