Її слова , як тихі роси
Від Лаври аж де Шаолінь,
Лягли на його душу босу
Під замовкаюче "цвірінь",
Як сонце заглядало скоса
Межи копила під оплінь,
І підкрадалась юна осінь
Мелодикою клекотінь, -
Він серце молитовним тросом
Пришвартував до вічних плит
І, бувши щирим ортодоксом,
Сховав п’янкі слова у скит.
