Я пам'ятаю стомленість небес,
Журливий гомін на сріблястім фоні,
Відходить поїзд, як річковий плес,
Я ж залишилась на пероні.
Згадаю погляд твій важкий,
Блискучий, терпкий лише зовні.
Та ріжеш око ти, чужий,
І недосяжний, "поза зоною".
З'явився образ чарівний,
В оману вводить мене знов,
Пульсує кров, та на цю мить
Залишить тіло і любов.
Покине думка рук тепло.
Ніжність усмішки, сяйво щік.
Стирає пам'ять... Все одно,
В серці карбується навік.
Зроби щось, вимови: "Це сон!",
І я прокинусь в забутті,
І ми покинемо перон,
І уві сні, і у житті...
