Дичавіє затьохкана гречність,
Духмянять усе міражі.
Подаруйте, будь-ласка, вечір
Тим, хто хоче тепер вичоріть.
Залишіте на щастя прикмету,
Мережкової осені схід.
Адже його неспокій – це кредо
І він ловить його мимохідь.
Перегукує прірва безодні,
Лякає задумом днів.
Він проходить щодня крізь сотні
Своїх необачних снів.
Придумує новий триптих.
І гасить півсутінь свіч,
Постійно штовхає жити
Оновлених лірик інтим.
Засонлені будні світанків
Нагадують щось з хризантем.
Він дуже тонкий крамар
Своїх невідтворених тем.
Ховає у закуті тиша
Його досконалий портрет.
Нехай природа напише
Картину, як спить поет.
