Курсором повільно сповзаю на лінки відкритої нет-конструкції.
Запостю новеньку утопію, переформую в містерію літери.
У ламерський мозок процесора диктую свою конституцію,
Моя мовчазна країна нагадує суїцидальність Гітлера.
В моїм моніторі смерть блукає по файлах завершених, -
Я буду колись, як помру, або стану для всіх мегабайтами.
Для тебе, коли ти живий, світ марить цитатно депешами,
А я ж не хрестився іще. Наколото тіло на фатуми…
Усе, прикінцевий контрстрайк. Профайли змінили статуси.
Не змінено нік юзерпики, у чатах обличчя зафлудили.
В уяві змучений зір на клавішах б’ється катарсисом.
Я б бавився ще в існування своє, та… мене вже знудило.
28.о6.2оо9.
