І промовив Господь Бог:
- Що то світ без мами?
Учиню з одного двох,
Засинай, Адаме!
Сон на чоловіка злинув
Міцний, як отрута,
Поклав Бог його на спину
Тай нумо тягнути
З поміж інших реберце.
У тіло зодягши,
Сповнив вродою лице
Та все якнайкраще,
Приоздобив торс грудьми,
Лоно пругом млосним,
Стрункі ноги коліньми,
Стан п’янким волоссям.
Прокидається Адам
А тут така фея!
Мало з млості не упав
І не скрикнув: де я?
Отямившись, як хлоп’я
До Єви прилинув:
- Доню, матінко моя,
Зіронько єдина!
Тож покине чоловік
І батька, і неньку,
Тай пригорне на весь вік
Жінку солоденьку.
