Шосе висотне… Зоряні скарби -
Сріблясті діаманти натрій хлору,
Зсипаючись в шпарину дна гарби,
Прославили тебе - ти йдеш угору
І бачишся без величальних лінз
Сузір’ям неба, що горить-не блідне.
До тебе плазував би, рачки б ліз -
Настільки ти мені до болю рідне,
Хоч я не шляховик і не з волів,
Та воду на мені хто хоче, возить.
А це ріднить. І хто таке велів –
Возити стільки? Відчуваю – досить.
