Втомишся, доки усе обійдеш – зали горішні, глухі оглухлі кути,
Перебереш, стоячи на драбинці – перші «у шкірі», у льоні – дальні,
Час зупинився по смерті – бо вічність і небо, куди ж іти?
Чи прозрієш ти, Хорхе Луїсе, у «одиночці» читальні?
Можна в’язи скрутити – в’язниця угору – полиць-каплиць.
І нікого живого. І букви-стигмати на тлі сторінки.
Між Гомером і Джойсом – мільйони розмитих лиць…
…А впізнай-но на дотик
марноту чекання
в мовчанні жінки…
…пил знічев’я стираєш – біла смужка на корінці хребта.
Ножем – нерозрізані аркуші – неначе цілунки-на-гострих-вилицях.
нумерація сторінок присутня, але посутньо – вона не та –
бо непрочитана – ніби то руни (рани), а не моя кирилиця.
Вузликове письмо – чи вузлик на пам'ять, чи «будь» – «забудь»…
Солодкавий, аж мертвий, запах архівів (парфумів Гуччі)
Недолюбленість – якщо вже чесно – це квола стареча грудь
Панни (Інни чи іншої) – хто ж відрізнить у співзвуччі...
…бо вихолені – але до дрожу вихололі - рядки…
…Хорхе Луїсе, торкнися губами її руки…
