Он любил ее,
Она любила летать по ночам.
“Машина времени”
На підвіконня сяду, невагома.
Через кватирку ввійду до кімнати.
Я закричу: “Привіт! А я вже вдома!”
А ти – спитай: “Ну, як воно – літати?”
“О, дуже добре! Ми хлебтали воду
із хмари – уявляєш? – як орли!
І розганяли вітер на погоду...
А ще – безсилих в небо підняли...
Тоді – лелекам назначили траси,
небесну кригу в іней помололи...
Вони, як завжди, залишились разом...
Лиш я одна спустилася додолу.
Я буду тут ходити, як умію.
Люблю тебе. Понад усі польоти”.
А ти – скажи: “Давай-но крила змию
Водою з крану, якщо ти не проти…”
