Спускаючись вночі у льох за вином, я розтрощив палець старою лядою. Написано на операційному столі Центру мікрохірургії кисті. (Все закінчилося добре - палець відновили.)
Темна ніч була сповнена болю і шалу -
Наче перст указуючий лівої Божой руки,
Профільваний, зварений, клепаний кусень металу
Розірвав моє тіло на два неспівмірні шматки.
І зробившись одразу на цілий на палець коротшим
Я безпомічно в лапах хірурга лежав
І гадав - що за заздрісник мене зурочив?
Що за критик-іуда такого мені побажав?
І за що я терплю цю страшну незаслужену кару?
За вірші? За вино, чи провину, чи винен кому?
Так у Чилі колись замордовано Віктора Хару*
Насміхались кати, відрубаючи пальці йому.
Та на зміну нам прийдуть дві тисячі нових поетів
Десять пальців у кожного - нумо, давай порахуй**
Їх усі не відтяти - не стане ножів і багнетів
Можна вбити поета, а вбити поезію - ... ні!
Слава Богу, і старій фарбованій ляді,
Що підступно розчавила руку мою уночі -
Як Ван Гог, що віддав своє вухо закоханій бляді,
Я свій палець дарую всім вам, віртуальні мої читачі!
*Віктор Хара – чилійський поет, супергерой комуністичних 70-х. Як нам розповідали, кати Піночета розтрощили йому пальці, щоб не міг грати на гітарі пісні про свободу.
** Варіант для дам: "Розумом це осягни"
