То я сумно пожартувала - і вірш вийшов кислим.
Його вже немає. З його міг би вийти сонет - рим достатньо.
На його місці розміщено цей.
А за ним - таки сонет. Я спробувала зробити з кислого вірша гіркий.
*** ***** ***
Розтягнуті хмари, стоять, як баян,
Довкілля хитається, наче береза.
В кафе ми курили турецький кальян.
Віршуючи зараз, я ще не твереза.
Він пахне так само, як листя в садку,
Яке ми гасили в торішньому серпні.
Не можу забути цю суміш гидку
Вологості з димом. Душили, нестерпні.
Почула з нірвани - двигун як реве.
Розплющивши очі, я бачу в натузі -
З бой-френдом ми їдемо на «БМВ»
До нього в Обухів, де сауна, друзі,
Два гарних басейни, три душа з біде,
Сидить на воротах страшна охорона.
Такого не бачила більше ніде -
В джакузі вирує водиця солона.
Морська – водовоз доставляє її,
Набравши у баки десь біля Одеси -
Так друзі казали. Які ж хвалії…
Хоча, як до неба, їм всім до Агнеси.
Хай тричі вона чи руда, чи ряба -
Яким не було б це чудове дівчисько.
То гріх заявляти про себе хіба?
Нема меркантильного наміру й близько.
*** ***** ***
З орбіти як з ганебного полону,
Хотіла би до центру я втекти.
Чому б і ні? Якщо не охолону –
Палатиму поважно, як і ти
Пекельними калоріями лону,
Вихоплюючи з виру темноти
Периферійну орбітальну зону.
А ти кудись за неї залети.
Я в тебе не випрошую свободу,
Не знала я її одвіку-зроду,
Прохання – це талан калік.
Життя тобі лишаю в нагороду,
Відчуй у відпочинку насолоду,
А для нагоди будь неподалік.
*** ***** ***
