До посту залишилось тридцять із гаком
злиденних днів. Це одвічна натура
слов’янських баб. Посипані маком
щоденники слів. А безрука скульптура
стоїть, як мірило античних сліпців.
Він, слово пророче піймавши в долоню,
іде неповторний. Вже кілька століть
охоплено кроком. Сидять на осонні
страшенні потвори. Закляття любові
довіку на степовім краї стоїть.
Зоря запейзажена ген догорає,
пасуться отари, а десь над Дніпром
Шевченко розхристаний кару приймає
і лине за хмари похмільним орлом.
