У променях сонячних,в рожевім світанку,
у сутінках сплячих,де ніч ще витала,
у сонному місті,в загублених мріях,
вона несподівано лялькою стала.
Волосся блискуче і погляд наївний,
і холодом віє із серця черствого,
у шатах шовкових без сліз і печалі -
немає для неї нічого святого.
Вона хоч тендітна,але не безсила,
її ніжний голос,як музика ллється,
вже болю немає і спогади зникли,
вона не розчулиться й лиш засміється.
Вона не полюбить і не розчарується-
залишить на згадку лиш марево ночі,
з колючим сарказмом без докору слів
невинно погляне в твої сині очі...
Так швидко й неждано,неначе на мить,
розбилася враз душа кришталева,
пусті дивні очі без іскор й вогнів
тобі нагадають: вона - королева!
