Це так просто дивитись у вічі. Вдихати небо.
Це так складно тобі повірити. Хоч би раз.
Подаруй мені пташку неначе у клітку – в ребра.
Хай живе і тріпоче і піснею тішить. Нас.
Бо колись же під серцем носити не тільки тишу.
Рахувати неділі, суботи, листки, авто.
І по вікнах вода… То ангелик молитви пише.
Але їх окрім мене не бачить чомусь ніхто…
