Ти сьогодні мовчиш, ти брехати мені не хочеш,
ти завісу важку помаленьку мені відкриваєш.
Не карайся тепер! То не є твій найбільший злочин,
що кохала когось і сьогодні когось кохаєш.
Ти така народилась! У тебе природа – любити,
Ти – пташина, щохвильки готова до вільного лету,
А мені ще потрібно хоч якось навчитися жити,
Щоб в твоїм королівстві лишитись придворним поетом.
В королівстві твоїм на поета дививлись байдуже,
ні одна із фрейлін не поставила нас у парі:
ох, який ідіот, він ревнує її до мужа,
а вона із маркізом сміється у будуарі.
Королево моя, на тобі ані краплі бруду!
А літати у небі – то ще не ознака збочень.
Я кохаю тебе і , напевно, кохати буду,
ну, хоча би за те, що брехати мені не хочеш.
