Забагато фальшивих «якщо», недомовлених «майже» та «ніби»
у шуканні чужих
золотих середин…
Я не знаю себе. І не знаю хоч трохи на себе подібних, –
тих, у кого в кишенях дірки, і діряві на головах німби.
Ми не воїни.
Воїн зостався один
зустрічати на полі скривавлений досвіток древньої брані,
до сліпої землі
витирати меча.
Догорають зіниці небес. Зорепадом сповзають за грані
та сміються над нами, що з перших раптово зробились останні…
Несповідані Богом
шляхи втікача
крізь болото і страх, крізь вогонь, крізь правдиву біблійську геєну
від колишнього болю,
від світу… Куди?
як волання про милість – ганебно біліють знамена.
Плаче воїн. Похований, схований десь безіменно,
не діждавшись
краплини
живої води.
