Біль жага і почуття
Лине світло до лиця.
А лице уже не те –
Сиве, біле, ледь живе.
Зморщене старе обличчя,
Очі сині мов водиця
Випромінюють тепло
Мудрість спокій і добро.
Руки мовби побліділи,
На них вени почорніли,
Скроні вже позападніли,
Патли срібні поріділи.
Де ж поділося життя?
Що буяло в нім сповна.
Де ж поділася душа?
Чи ж полине в небеса?
Біля ліжка рідні й діти,
Очі в них слізьми промиті,
Кожний дихає ривками,
Погляд кидає пошани.
Запах смерті у кімнаті.
Тихий стогін чути в хаті.
Й раптом на устах сухих
Усмішка спиняє мить.
Чи це диво, чи бажання,
Чути голос на прощання:
“Прощавайте любі мої,
Будьте рідні між собою,
Хай любов у вас живе
Й честь хай кожен береже.
Я ж побачу вже свій край,
Тихий, любий, ніжний – рай.”
Тіло стихло, лиш душа,
Полетіла в небеса.
Всі принишкли,
смерть прийшла…
