День запряжений в ніч розбуджену.
Б’є копитами, не розбитими,
Щебетаннями солов’їтими,
Та викрешує пісні пташками.
І краплинками-промениннками
Розсипає росу застуджену
Небо вранішнє сонцю суджене.
Прокидається, хоч стидається
Червоніючи, про щось мріючи,
Вимальовує танок хмарками.
І ромашками з поля бранками
Закриває лице своє збуджене.
Ліс стривожений птаству дарено.
Світанковому, голосистому,
Що співаючи, розливаючи
Ту мелодію в літі вроджену.
І берізками-білоніжками
Синій стан йому підперезано.
Ранок дивиться в зірку вкохано.
Кида променем, теплим дотиком,
Світлим світликом, світанковиком
Залицяється до коханої.
І мереживом розмереженим
Дню гривастому волю видано.
