Я жалію тебе – тільки справам належиш,
Ти себе віддавати не міг своєчасно
ані вірі, ані боротьбі, ні коханню,
свою тінь обігнавши нарешті.
І ти завжди тремтиш – навіть в променях сонця,
Хоч слова з ластів’ятами в небі змішались,
Хоч пелюстками квітів твій усміх злітає –
пахне димом дочасно зістарілий вітер.
І тобі уже осінь – не батьківщина,
і нема в тебе дому тепер пополудню,
і шукаєш себе - у обличчях знайомих.
Але як би в тих рисах себе не дошукував,
днів твоїх пульсування у них вже немає
бо нема вже нічого із тебе – колишнього.
Egy kívülállónak tél előtt
Sajnállak, mert kívül maradtál
Nem tudtad időben átadni magad
se hitben, se harcban, se szerelemben,
míg elhagyott végül árnyékod is
Borzongva mindig a napsütésben,
bár fecskékkel vegyülnek el szavaid,
bár virágok szirmával szárnyal mosolyod
a kéményszagú koravén szélben
nem hazád már többé az ősz,
nem ad otthont a délután,
ismerős arcokban, ha arcodat lesed
még megvallatva vonásaik,
nem tükrözik már életed,
semmit sem abból, ami voltál.
Підрядник
Я жалію тебе, бо ти залишився тільки справам,
не міг вчасно віддавати себе
ні боротьбі, ні вірі, ні коханню,
в цей час накінець обігнав свою тінь.
Тремтиш завжди у сяйві сонця,
хоч з ластівками змішалися слова твої,
хоч з пелюстками квітів летять(підносяться) твої усмішки,
але дочасно постарівся вітер із запахом димаря.
У тебе вже нема батьківщини - осені,
не ма у тебе дому пообіді ( після опівдня)
в знайомих обличчях ти вишукуєш своє лице.
ще допитуєш їхні риси обличчя,
але не відображають більше твого життя,
нема нічого з того, ким ти був.
