І кожен день немов із чистого листа,
А кожне почуття немов удар хлиста,
Холодний дощ емоцій обпікає шкіру,
Та душа ніяк не знайде свою віру.
Й хто ж допоможе себе саму зрозуміти?
Таких не відшукати в цьому світі.
І власне я вона своїми силами відкрила:
Страждань шляхом, сльозами відростила крила.
Та полетіти не змогла, не відпустили:
Перо підрізали, ланцюг на шию звили.
Та вона вижила, пережила й простила,
І все ж забути не змогла, бо крила,
Бо крила покалічені лишились... Біль...
Лиш біль її не покидає на шляху у заметіль.
