Чи був ти, чи ні, вже давно не важливо.
Я надто доросла, щоб вірити в диво.
Безмежно дратують чужі сентименти,
І досвід секундами сукає в скроні,
Колись, не лишившись в твоєму полоні,
Стирала із пам’яті спільні моменти.
Я сильна тепер і слабка одночасно,
Хоч плакати все ще не вмію при людях.
Я серце спинила – що ж стукає в грудях…
Я сонце гасила, воно не погасло,
На небі зависло, маскуючи плями,
Я все тепер знаю, як мама з реклами,
Я все тепер можу – хоч вічність без тебе,
Десь зорі сльозинками падають з неба,
Воно над Чікаго чуже та інакше,
Чи був ти – напевно ніхто вже не скаже…
Я все тепер можу - хоч землю зубами,
Я можу, направду, змагатись з тобою,
Все те, що колись ми назвали любов’ю,
Нікчемним баластом – пустими словами
Злетіло у хмари і впало з туманом,
В Чікаго він димом не пахне, він інший,
Та хто ти такий – лиш коханець колишній…
Та хто я така – просто тінь, просто спомин,
Почути минулого здавлений стогін,
Твій біль, що по нервах, мов струм, передасться,
Ми просто крижинки без права на щастя…
