Хрущ завис собі вгорі
Злетів понад дахи запацьканого сонцем міста
Дринчав собі, і крильцями махав
Проміння сонця, гладким хітином свого тіла в засмаглі небеса пускав
Злітав жучок, немов шпачок! Немов повітряна фортеця!
Аж бачить! Бомба ядерна несеться!
І засміявся сміхом буйних гарпій вибух!
Померло сонце..
А місто? Місто кинуло до неба свій останній видих
Накрило всіх жарким грибом
Солдатів, матерів, і матерів солдатів, з арени цирку п’яних акробатів, гігантських карликів, арабів, п’яних проституток, ментів з патиками,
мастистого бармена, з під’їзду збоченця і автослюсаря Семена
Але ж ми зараз дивимось на смерть цього хруща!
Нам так болить, що у малої комашини сохнуть ноги,
й згоріла в попіл, її маленька голова.
