Cтікає рік у осінь,день у вечір.
І в них щось спільне,щось таке подібне-
Задумане колись і вірогідне
Відбулося. І "на гвіздку вуздечка".
Ще дня відлуння відчувають плечі,
Та спокоєм повита хата рідна.
Солодкі лінощі повзуть під вії;
Як крапка, підсумок в кінці поеми -
Вечеря на столі .І так буденно
Біля криниці діти руки миють.
Про зорі вечорові вікна мріють,
З -під яблунь виповзає тиша темна.
А ранок і весна несуть в собі тривогу.
Лиш позіхає сонна невідомість .
Здивовано пташинна невагомість
Пронизує повітряну вологу.
І промінець через горби - пороги
Протягує дитинячі долоні .
Весни надіям - підсумок осінній ,
Тривогам ранку - вечорова мудрість.
Осягнута , здається , нова сутність.
Та цю оманливу стабільність
Наступні не сприймають покоління.
І знову ранок -- невідома самобутність.
