Трупи тих,
хто не зміг,
вистеляють вулиці,
дихають в небо
отруйною парою,
падають долі,
лаються матом,
натягають на плечі подерті куртки –
живуть.
Починається кожне падіння
із опускання рук,
з першого кроку назад,
зі скиглення, страху, ненависті, сліз,
і гасло його:
«Я не можу!»
Трупи тих,
хто не зміг,
обживають підвали,
руки в їх мляві,
очі в їх білі,
в їхніх зубах нав’язливий крик:
«Я не можу!»
Починається сходження вгору
з крові в розбитих пальцях,
з корчів у зірваних м’язах,
закушених намертво губ,
коли жоден страх,
жоден стогін,
коли жоден біль,
жодна втрата
не здатні тебе зупинити –
ти йдеш.
