Зайшовши за ріг, зупинився.
Мав притягнути до себе, щоб поцілувати.
Поцілунок вийшов по-українськи сердешний.
Насурмився.
Заговорив очами, це була французька.
Спершу зізнався у коханні.
Ві, - відповіла я.
Далі декларував, що втратив роботу:
Напився текстів із французького розмовника,
Розбив два комп’ютера
Надто важкою головою.
Ві, - відповіла я вдруге.
(Його білява голова геть не постраждала.)
Не маю грошей, - провадив він. –
Не маю грошей, кохана.
Очі увиразнили раптові сльози.
Блакитні очі захлинулися не в змозі говорити.
Мої мовчали довго, аж поки:
Заспівай Марсельєзи, коханий. –
Була рекомендація.
Він випростався, почав співати.
Мав доволі гарний ліричний тенор.
Перші п’ятдесят копійок
Гепнулись під ноги на слові «тіраніє»,
На «ліберті» полетіли гривні.
Він був прекрасний –
Цей дніпропетровсько-французький революціонер
Під дощем із монет і купюр.
Ніколи ще французька не звучала настільки подібно
До української.
І він змінив мову.
І приклав руку до серця.
Грошей більше не кидали.
Лише здивовано спинялись.
І в кінці аплодувала лише я.
Гімн французький врятував твій гаманець, -
Зауважила я нарешті. –
Гімн український врятував мої політичні переконання,
Тепер щасливі ми обоє.
